Дмитро Вітовський - Український державний та громадський діяч

Дмитро Вітовський

(8 листопада 1887 - 2 серпня 1919)

Український державний та громадський діяч, Державний секретар військових справ ЗУНР

     8 листопада 1887 року в с. Медуха Станіславського повіту (нині с. Медуха Дубовецької сільської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області) народився Дмитро Вітовський. Закінчив Станіславську гімназію. У 1907 р. вступив на юридичний факультет Львівського університету, де, крім фахових занять, слухав лекції з історії України і Європи проф. М. Грушевського. Брав участь у боротьбі за створення українського університету. За активну політичну діяльність у 1910 р. відрахований з Львівського університету. Згодом продовжив навчання на юридичному факультеті Ягеллонського університету, де здобув юридичну освіту. Брав активну участь у створенні Легіону УСС. Від 1914 р. - сотник УСС, учасник карпатських боїв. Курінь УСС Д. Вітовського 28.06.1915 р. здобув у боях княжий Галич і підняв на міській ратуші синьо-жовтий прапор. У 1916-1917 рр. був комісаром УСС на Волині, організовував на Ковельщині українські народні школи. Був головою військового комітету, який 1 листопада 1918 р. організував Листопадовий Чин, передавши владу УНРаді ЗУНР. Від листопада 1918 р. - командувач збройних сил ЗУНР, пізніше - Державний Секретар Військових Справ ЗУНР. Головною метою свого життя Д. Вітовський бачив творення національної армії. Оголошуючи загальну мобілізацію в українську армію, говорив: «Буде армія - буде держава!». За його керівництва чисельність УГА збільшилася до 100 тисяч бійців і 1 400 офіцерів. Саме він одним із перших членів уряду ЗУНР запропонував укласти військовий союз з УНР, а згодом підписав договір у Фастові. 22 січня 1919 р. був серед представників делегації ЗУНР на підписанні Акту злуки з УНР на Софіївській площі в Києві. Загинув у віці 31 рік в авіакатастрофі літака під Ратибором 4 серпня 1919 р. над Німеччиною, повертаючись з Паризької мирної конференції, на якій намагався переконати Антанту в необхідності визнати Україну новою державою на карті Європи. Похований у Берліні 14 серпня 1919 р. на цвинтарі Гугенотів. 1 листопада 2002 р. перепохований у стіні пам’яті меморіалу УГА на Личаківському цвинтарі м. Львова.